Його голос впізнають тисячі людей — глибокий, щирий, із тією особливою нотою, яку не сплутаєш ні з чим іншим.

Переможець другого сезону «Х-Фактора», улюбленець публіки, український співак Віктор Романченко колись кардинально змінив своє життя — і тепер там, де має бути: створює та популяризує українську музику, організовує благодійні концерти й підтримує наших захисників.

Але для тих, хто родом із Білозерки, Віктор — не просто артист. Він свій, рідний хлопець, який пройшов шлях від херсонських сцен до всеукраїнської слави — і ніколи не забував, звідки починав.

Нам вдалося відверто поговорити з Віктором про життя та творчість, волонтерство й ту силу, яка завжди тягне його додому — до рідної Білозерки.


Від спорту — до сцени
Ми починаємо розмову зі спогадів про місце, яке, хоч і крапка на карті, але для Віктора — цілий всесвіт. Від його слів стає і тепло, і трохи щемно водночас.

«Білозерка для мене — це батьківський дім, де я народився, і мій власний будинок, стіни якого ми зводили разом із батьками, друзями, сусідами. Там було стільки щастя! І, звісно, це стадіон, де я займався, Біле озеро… Там усе моє. Це точка відліку всього мого життя», — щиро каже Віктор.

У Білозерській школі № 1 він був не просто активним хлопцем — майбутнім спортсменом. В юності Віктор більше асоціював себе не з музикою, а зі спортом: займався греко-римською боротьбою, став першим на молодіжному чемпіонаті України в Запоріжжі, навіть виступав на чемпіонаті світу в Польщі.

Після школи все здавалося визначеним: вступ до Херсонського державного університету на факультет фізичного виховання та спорту, п’ять років навчання, диплом із відзнакою і робота викладачем на кафедрі теорії та методики фізичного виховання.

— А де ж музика? Звідки цей голос, який пробирає до мурах? — запитую те, що, мабуть, Віктор чув уже не раз.


«Моя мама, Людмила Володимирівна, співала в хорі. Вона розповідала, що і бабуся мала чудовий голос, хоч я й не чув… Але ніхто у моїй родині не займався вокалом професійно. Мама за професією маляр-штукатур, тато, Дмитро Мусійович, був водієм. Його не стало у 2011-ому — саме тоді, коли я збирався їхати до Києва на «Х-Фактор». Брати і сестра, а нас у сім’ї четверо, теж обрали інші шляхи», — ділиться співак.


А я… Музика ще зі школи йшла поруч — поступово, гармонійно. Пам’ятаю, як ми з моїм другом Сергієм збиралися, грали на гітарі, вигадували щось своє, навіть записували музику на бабінний магнітофон “Юпітер”, самотужки робили звукознімачі.

В університеті якось треба було виступити на концерті до 8 Березня. Хто ж співатиме серед спортсменів? Я тоді спробував. Переборов хвилювання, вийшов із гітарою — і відтоді сцена мене вже не відпускала. Й викладачі також — бо, здається, я потім співав на всіх університетських заходах», — з усмішкою згадує він.

Велика частина творчого життя Віктора Романченка пов’язана із білозерським гуртом «Рандеву», в якому він був вокалістом та бас-гітаристом. До коллективу чоловік прийшов ще у 1995 році. Разом з іншими учасниками гурту Віктор зростав професійно та мав неабияку популярність на Білозерщині.